Як всім нам добре відомо, кожен світанок буде для когось першим днем, для іншого він буде останнім, а для більшості просто черговим. Для вчителя історії Тертуліану Масіму Афонсу цей день навряд чи буде останнім, але і точно не буде просто черговим. Цей день постав перед ним як можливість стати ще одним першим його днем, ще одним початком, ще одним закрутом долі. Все залежить від кроків, які зробить Тертуліану Масіму Афонсу сьогодні. Отже, як казали колись в давнину, процесія от-от має вийти з церкви. Тож підемо і ми за нею.
Розділ ІІ. Вознесіння кулі
Том і далі вигадував собі різні способи прославитися, один за другим, але кожна вигадка мала якесь слабке місце, тож довелося їх усі відкинути. Він врешті ледь не дійшов до розпачу з тим усім. А тоді газети Сент-Луїса здійняли бучу довкола повітряної кулі, що мала полетіти до Європи, і Томові нібито спало на думку податися на те все глянути, але він не міг остаточно визначитися. Однак газети не вгавали, тож він припустив, що як не піде тепер, то іншої нагоди побачити повітряну кулю, може, вже й не буде; окрім того, він дізнався, що Нет Парсонс намірився на неї подивитися, і це, певна річ, переконало його остаточно. Бо ж як то так – Нет Парсонс повернеться й вихвалятиметься на всі боки про те, як він нагледівся на кулю, а Томові доведеться сидіти й мовчки те слухати? Такого він допустити аж ніяк не міг. Тож він схотів, аби ми з Джимом теж поїхали, і ми поїхали.
Восени 1915 року, проживаючи в богемному пансіоні на Північному узбережжі Чикаґо, Шервуд Андерсон почав працювати над збіркою оповідань про тяжку долю жителів вигаданого містечка Вайнсбурґ, штат Огайо в 1890-х роках. Основою для цих історій став власний досвід автора, який виріс на фермі в селищі Клайд, Огайо. Андерсон вдихнув життя в групу неврівноважених вигнанців, розкиданих серед рівнин великої країни, неначе після кораблетрощі. Кожен з них по-своєму бореться, хоча й безуспішно, аби знайти свій сенс, особисте щастя та любов під тінню в’язів на вулицях свого містечка.
Бестіарій
Між останньою ложкою рису з молоком — шкода, замало кориці — і цілунками, перед тим як іти спати, в кімнаті з телефоном залунав дзвінок, й Ісабель все ж забарилася, поки Інес не прийшла на нього відповісти, а тоді сказала щось пошепки своїй матері. Вони подивились одна на одну, а потім вдвох на Ісабель, яка думала про зламану клітку, й завдання на ділення, й трохи про злість місії Лусери за те, що дорогою зі школи вона дзвонить їй у двері. Вона не дуже непокоїлась, мати й Інес дивилися ніби крізь неї, ніби вона була лише приводом для чогось, проте все ж на неї дивились.
Минуло вже вісім років із того часу, як Хуліо Кортасар востаннє представив світові свою збірку оповідань. І публікація збірки «Восьмигранник» вкотре доводить майстерність аргентинця в написанні короткої прози. Послуговуючись манерою, що й у попередніх творах, автор ретельно контролює власний оповідний матеріал і вправно занурює нас в неоднозначну площину змішаних реальностей. У межах восьми оповідань збірки шанувальники знову можуть насолодитися фантазіями заплутаного літературного світу Кортасара.
2
Еліот Роузвотер народився у 1918 році у Вашинґтоні, округ Колумбія. Як і його батько, який заявляв, що представляє штат Індіана, Еліот виховувався, навчався і розважався на атлантичному узбережжі країни і в Європі. Родина відвідувала так звану домівку в окрузі Роузвотері щороку, але дуже коротко, тільки щоб підживити брехливу казочку, ніби це їхнє родинне гніздо.
Еліот був посереднім учнем і студентом у Лумісі й Гарварді. Він став управним яхтсменом, проводячи літні місяці в Котуїті або на мисі Код, а також пересічним лижником під час зимових канікул у Швейцарії.
ДВА
Від вогню люди пожвавішали, розговорилися, заспішили в печеру. Мал присів між вогнем і западиною з хмизом, простягнув руки над полум’ям, поки Фа та Ніл носили дрова і складали їх напоготові. Ліку принесла гілку і віддала її старій. Ха примостився біля скелі, спершись на неї спиною. Правою рукою він натрапив на камінь, підняв його і показав людям.
— Я маю видіння цього каменя. Мал різав ним гілку. Гляньте! Ця частина ріже.
Потрібно віддати належне Курту Воннеґуту. У своєму сьомому романі під назвою «Сніданок чемпіонів або прощавай, чорний понеділку!» письменник перетворюється у справжнього чарівника. Його магія яскраво виражена та заплутана: у нього порнографія виглядає як чищення старої водопровідної труби, фізичне насилля — як секс, невинність — як порок, а провина — як дитяча гра. Курт Воннеґут висвітлює всі новомодні скарги про Америку — її расизм, хист до нівечення мови, жадобу до технологічних інновацій та егоїзм. Він надає їм нового, водночас кумедного і обурливого, ненависного і привабливого забарвлення.
Все починається потихеньку
Дістати кийком по голові — це пусте. Двічі за один вечір отримати дозу наркотиків — не так вже й страшно… Але вийти провітритись і опинитись у незнайомій кімнаті з якоюсь жінкою, до того ж ми обоє в костюмі Адама і Єви, — це вже занадто. Не кажучи вже про те, що зі мною сталося потім…
Пролог
Фраза «Сніданок чемпіонів» — зареєстрована торговельна марка корпорації «Дженерал Міллз» для коробки пластівців на сніданок. Використання ідентичної фрази для титулу цієї книжки не має на меті засвідчити будь-яку асоціацію з «Дженерал Міллз» або їхнє спонсорство, ані не має на меті очорнити їхній якісний продукт.
Вікно в його номері не зачинялося наглухо. Повітря було приємно прохолодним, а телевізор усе ще мурмотів, блимаючи чорно-білими картинками. Він вимкнув його, запихаючи нічну сорочку в шухляду під ним, і заштовхав ногами закривавлений рушник до ванної. З чашкою, що стояла біля чайника, він пішов до умивальника і став пити великими ковтками, настільки жадібно, що вода потекла підборіддям. Тоді скинув з себе весь одяг, прийняв душ, стоячи на колінах у ванні, і, кинувши оком на море, чи не змінилась, бува, погода, став ритись у своїй сумці за піжамою.
Розділ 33
Я закрив свою клініку, повністю зрікся медицини і мене обрали сенатором Сполучених Штатів від Вермонту.
А час летів.
Одного дня з’ясувалося, що я балотуюся на посаду президента країни. Камердинер причепив до лацкана мого фрака значок кампанії. На ньому було гасло, яке забезпечило мені перемогу на виборах: БІЛЬШЕ НЕ САМОТНІ!
ТАК, американська культура є радше кмітлива, аніж мудра. Але Курт Воннеґут, цей блазень-поет туги за домівкою та Армагеддону, може бути винятковим американським письменником, який є і кмітливим, і мудрим. Він витанцьовує дотепні та насичені інформацією танці літературної кмітливості, але під час цього він ретельно оглядає все довкола і помічає. Він – постмодерний Марк Твен: сварливий та сентиментальний, блюзнірський та релігійний. Він – той хлопець-парадокс, який іде до церкви, щоб ревно молитися та надувати і гучно та швидко лопати бульбашки з жуйки в церковному хорі.
Вавилонська бібліотека представляє першу книжку у 2017-му – роман Курта Воннеґута «Ґалапаґос». Це вперше після «Бойні номер п’ять» ми повертаємось до карколомного, нелінійного, іронічного і філософського світу героїв Курта Воннеґута.