Бестіарій

Між останньою ложкою рису з молоком — шкода, замало кориці — і цілунками, перед тим як іти спати, в кімнаті з телефоном залунав дзвінок, й Ісабель все ж забарилася, поки Інес не прийшла на нього відповісти, а тоді сказала щось пошепки своїй матері. Вони подивились одна на одну, а потім вдвох на Ісабель, яка думала про зламану клітку, й завдання на ділення, й трохи про злість місії Лусери за те, що дорогою зі школи вона дзвонить їй у двері. Вона не дуже непокоїлась, мати й Інес дивилися ніби крізь неї, ніби вона була лише приводом для чогось, проте все ж на неї дивились.

— Мені, повір, не до вподоби, що вона поїде, — сказала Інес. — І не так через тигра, все ж таки вони добре пильнують цей аспект. Але дім такий сумний, і лише цей хлопчик, щоб гратися разом…

— Мені теж не до вподоби, — сказала мати, й Ісабель раптом зрозуміла, ніби полетіла з гірки, що її відішлють на літо до Фунесів. Вона поринула в новину, у величезну зелену хвилю, до Фунесів, до Фунесів, авжеж, її відішлють. Їм не подобалося, але вони пристали на це. Чутливі бронхи, дуже дорогий Мар-дель-Плата, важко давати раду такому розпещеному дурному дівчаті, посередня поведінка навіть при такій добрій сеньйориті Танії, неспокійний сон та іграшки по всіх кутках, запитання, ґудзики, брудні коліна. Вона відчувала острах, насолоду, аромат верби, змішувала літеру «у» в прізвищі Фунес з рисом і молоком, уже так пізно, час спати, хутко до ліжка.

В ліжку, без світла, вся у поцілунках та сумних поглядах Інес і матері, вони ніби ще не вирішили точно, але насправді вже вирішили відіслати її. Передчувала, як вона приїде на break , перший сніданок, радість Ніно, Ніно-жабка, Ніно-рибка (згадала, три роки тому Ніно показував наклеєні в альбом фігурки й так серйозно казав: «Ось це жаб-ка, а ось це риб-ка»). А ось Ніно чекає в парку з сачком для метеликів, і ще ніжні Ремині руки — вона бачила, як вони виникають з темряви, вона лежить з розплющеними очима і замість обличчя Ніно — бах — руки Реми, молодшої з Фунесів. «Тітка Рема так мене любить», і очі в Ніно стають такими великими й вологими, й знову побачила, як Ніно відривається від землі й пливе в сплутаному повітрі спальні й дивиться втішено. Ніно-рибка. Заснула з бажанням, щоб тиждень минув за цю ніч, і вже були б прощання, і подорож потягом, ліґа шляху в break, ворота й евкаліпти по дорозі до входу. Перед тим як заснула, на мить її охопив жах, коли подумала, що, може, це все їй наснилося. Стрімко випроставшись, вдарилася ногами об бронзові бильця, боляче навіть через покривала, і вона чула, як у великій їдальні розмовляли мати й Інес, баґаж, зустріч з лікарем щодо висипань, масло тріски та вірґінський гамамеліс. Це був не сон, це був не сон.

Це був не сон. Її привезли на Конститусьйон одного вітряного ранку, і були прапорці в пересувних лотках на площі, пиріг у «Трен-Міксто», і просторий вихід на перон номер чотирнадцять. Її так цілували Інес та мати, що обличчя стало ніби нам’яте, м’яке і з ароматом помади й пудри рашель від «Коті», а навколо рота вологе, от гидота, але вітер висушив усе одним подувом. Не боялася подорожувати сама, бо вона вже велика дівчинка, має не менше двадцяти песо в сумочці, за віконцем виникає «Сансіненська компанія замороженого м’яса» зі своїм солодкавим запахом, а потім жовта Ріачуело, та Ісабель вже не мусить плакати, вона задоволена, вмирає від страху, може робити що завгодно на своєму місці біля віконця, майже єдина мандрівниця в цій частині вагона, вона може посидіти на всіх місцях і подивитися в усі дзеркальця. Раз чи двічі подумала про матір, про Інес, — вони вже в 97-му, який відходить від Конститусьйон, — прочитала, що тут заборонено курити, заборонено плювати, що 42 місця для сидіння, на всіх парах проїжджали повз Банфілд, вжу-у-ух!, поле, і ще поле, і ще поле вперемішку зі смаком батончика «Мілкібар» та ментоловими пастилками. Інес порадила їй доплести маньяніту з зеленої вовни, тож Ісабель заховала її у валізу якнайдалі, бідна Інес, що не ідея, то суцільна маячня.

На станції їй стало трохи боязко, а що, як break… Але та була на місці, разом з квітучим і поважним доном Ніканором, дитинко, сюди, дитинко, туди, чи гарна була подорож, чи донья Еліза така ж вродлива, авжеж, дощі вже минули — ох, ця поїздка в break, ці хилитання туди-сюди, щоб виплескати з акваріума спогадів увесь минулий візит до Лос-Орнерос. Тоді все було дрібніше, якесь скляне та рожеве, ще без тигра, і дон Ніканор ще не був таким сивим, все ж три роки минуло, Ніно-жабка, Ніно-рибка, і Ремині руки, від яких хотілось плакати й відчувати їх на голові вічно, така ніжність, вмерти можна, і ще ванільний крем — ось дві найкращі речі в житті.


Їй дали кімнату нагорі, цілу кімнату для неї, дуже гарну. Кімната для дорослої (ідея Ніно, він такий весь: чорні кучері й великі очі, такий гарний у блакитному комбінезоні; звісно, ввечері Луїс змушував його вдягтися красиво, у світло-сірий костюм з багряною краваткою), а всередині ще одна маленька кімната з величезним і диким кардиналом. Ванна через двоє дверей (але внутрішніх, тож можна було йти, не перевіряючи перед тим, де перебуває тигр), заповнена кранами та різними металевими штуковинами, однак Ісабель так легко не надурити, по ванні вже було помітно, що вони в селі, усе тут було не таким ідеальним, як у міській ванні. Пахло старістю, другого ранку вона побачила мокрицю, що лазила по умивальнику. Ледь доторкнулась до неї, як та зі страху згорнулася в кульку й зникла в булькотливому отворі, загубивши лапку.


Люба матусю, беру перо, щоб — Їли вони у скляній їдальні, де було найпрохолодніше. Нене повсякчас жалівся на спеку, Луїс нічого не говорив, але мало-помалу ставало помітно, як піт стікає по його чолу та бороді. Тільки Рема залишалась спокійною, передавала тарілки неспішно і завжди так, ніби це страви до дня народження, трохи урочисто й піднесено. (Ісабель переймала її манеру нарізати їжу, керувати служницями.) Луїс майже завжди читав — кулаки біля скронь, а книжка сперта на сифон. Рема торкалась його руки, перш ніж передати тарілку, а іноді Нене переривав його й називав філософом. Ісабель було неприємно чути, що Луїс філософ, але не тільки через це, а більше через Нене, тому що Нене мав привід насміхатися й так його називати.

За столом сиділи так: Луїс в голові столу, Рема й Ніно з одного боку, Нене та Ісабель з другого, тож по центру був дорослий, а по боках — дитина й дорослий. Коли Ніно дуже хотів їй щось сказати, то гамселив її по нозі черевиком. Одного разу Ісабель скрикнула, і Нене розізлився й назвав її невихованою. Рема підвела очі й так дивилася на неї, доки Ісабель не знайшла розради в її погляді та в овочевому супі.

Матусю, перед тим як іти їсти, як і в інших випадках, слід спершу переконатися, що — Здебільшого саме Рема ходила подивитися, чи можна пройти у скляну їдальню. Другого дня вона прийшла до великої living і сказала їм, щоб чекали. Минуло багато часу, доки пеон не сповістив, що тигр у саду з конюшиною, і тоді Рема взяла дітей за руки й вони всі пішли їсти. Того ранку картопля була пересушена, однак бурчали тільки Нене і Ніно.

Ти казала мені, що не потрібно весь час запитувати — Тому що Рема, з її винятковою добротою, здавалось, стримувала всі питання. Їм так добре велося, що не було потреби перейматися через кімнати. Величезний дім, і в найгіршому разі не можна заходити до однієї з кімнат; завжди не більше, ніж до однієї, тож це не важило. За два дні Ісабель вже призвичаїлась, як і Ніно. Вони гралися з ранку до ночі в лісі з вербами, а якщо в лісі з вербами було не можна, їм залишався сад із конюшиною, парк із гамаками й берег струмка. В домі так само, у них були їхні спальні, коридор посередині, бібліотека внизу (крім четверга, коли до бібліотеки не можна було ходити) і скляна їдальня. До Луїсового кабінету не ходили, тому що Луїс весь час читав, лиш інколи кликав свого сина і давав йому книжки з малюнками; але Ніно виносив їх звідти, й вони йшли роздивлятися їх у living або в сад перед домом. Ніколи не заходили до кабінету Нене, тому що боялися його злості. Рема їм сказала, що так краще, сказала, ніби попереджаючи; вони вже навчилися читати її мовчання.

Врешті-решт, це було сумне життя. Однієї ночі Ісабель запитала себе, чому Фунеси запросили її на літо. Вона була не така доросла, аби зрозуміти, що це не через неї, а через Ніно, літня іграшка, щоб потішити Ніно. Вона лиш зуміла відчути, що дім сумний, що Рема ніби втомлена і що, хоча дощить тут зрідка, всі речі, однак, якісь вологі й покинуті. За кілька днів вона призвичаїлася до розпорядку цього дому, до нескладної дисципліни цього літа в Лос-Орнеросі. Ніно нарешті взявся за мікроскоп, що йому подарував Луїс, і вони провели чудовий тиждень: вирощували комашин у балії з застояною водою й листям кали, а тоді крапали ту воду на скельце, щоб подивитися на мікробів. «Це личинки комарів, під цим мікроскопом ви не побачите мікробів», — казав їм Луїс, трохи роздратовано й відсторонено всміхаючись. А вони не йняли віри, що ця страхітлива дрібнота — і не мікроби. Рема принесла їм калейдоскоп, що його зберігала в себе в шафі, але їм завжди більше подобалося діставати мікробів і рахувати їхні лапки. Ісабель вела зошит, де записувала експерименти, біологію вона комбінувала з хімією й з підготовкою аптечки. Аптечку влаштували в кімнаті Ніно, після того як прочесали весь дім, щоб запастися потрібним. Ісабель сказала Луїсові: «Нам потрібне геть-чисто все». Луїс віддав їм пастилки Андрю, рожеву вату й пробірку. Нене — ґумову грілку і флакон зелених пілюль з подертою етикеткою. Рема прийшла подивитися на аптечку, прочитала в зошиті перелік і сказала, що вони вивчають корисні речі.

Переклали Олександра Лактіонова та Інна Адруг