«Сирени Титана», фраґмент роману 2023-08-16 назад
Розділ 2. ВІТАННЯ НА БІРЖІ

«Іноді мені здається, що існування речовини, здатної думати та відчувати, ― це велика помилка. Це все ускладнює. Однак я думаю, що з таким самим успіхом каменюки, гори та супутники можна звинуватити в тому, що вони надто флеґматичні».

ВІНСТОН НАЙЛЗ РАМФУРД

ЛІМУЗИН загув на дорозі з Ньюпорта, звернув на ґравійну дорогу і під’їхав на зустріч з гелікоптером, який чекав на пасовиську.

Малахія Констант пересів з лімузина на гелікоптер, щоб уникнути стеження і переконатися: ніхто не з’ясує, ким був той бородатий відвідувач в окулярах, який приїздив до Рамфурдового маєтку.

Ніхто не знав, де перебуває Констант.

Ані водій, ані пілот не знали, ким насправді був їхній пасажир. Для них обох Констант був містером Йона К. Роулі.

— Містере Роулі, сер..? — сказав водій, коли Констант вийшов з лімузина.

— Так? — відповів Констант.

— Сер, вам там не було страшно? — поцікавився водій.

— Страшно? — щиро здивувався Констант. — Через що?

— Через що? — недовірливо перепитав водій. — Ну, через тих всіх психів, які хотіли нас лінчувати.

Констант усміхнувся і похитав головою. Жодного разу посеред всєї тієї веремії він навіть не подумав, що його скривдять.

— Паніка навряд чи зарадила б у цій ситуації, як ви гадаєте? — зауважив він. У своїх словах він впізнав Рамфурдову манеру висловлюватися — навіть нотки Рамфурдового аристократичного йодля.

— Круто! У вас, напевне, є якийсь янгол-охоронець, який допомагає вам зберігати спокій за будь-яких обставин, — із захопленням сказав водій.

Цей коментар зацікавив Константа, бо влучно описував те, що він відчував посеред юрби. Спершу Констант сприйняв цей коментар як аналогію, як поетичний опис його настрою. Людина з янголом-охоронцем безперечно відчувала б саме те, що й Констант…

— Так, сер! — сказав водій. — Щось точно оберігає вас!

І тут до Константа раптом дійшло: Саме так і було.

До миті, коли він усвідомив цю істину, Констант розглядав свою пригоду в Ньюпорті як ще одну галюцинацію, викликану наркотиками, як чергову вечірку, на якій він наївся галюциногенних кактусів: яскраву, свіжу, цікаву і без будь-яких наслідків…

Маленькі двері були примарним видінням… Ще одним був осушений фонтан… і велике полотно суцільно білої дівчинки-недоторки з білим поні… і кімната-димохід під спіральними сходами… і фотографія трьох сирен на Титані… і Рамфурдові пророцтва… і збентеження Беатріс Рамфурд нагорі сходів… Малахію Константа кинуло в холодний піт. У нього заціпеніли коліна, а повіки затріпотіли, наче злетіли з котушок. Він нарешті зрозумів, що все це було насправді! Він зберігав спокій, оточений натовпом, бо знав, що не помре на Землі.

Щось і справді оберігало його. І хай що б це було, воно рятувало його для…

Констант здригнувся, перераховуючи на пальцях ті цікаві місця на маршруті, який йому пообіцяв Рамфурд.

Марс.

Тоді Меркурій.

Потім знову Земля.

А тоді Титан.

Оскільки маршрут закінчувався на Титані, вірогідно, саме там Малахія Констант і має померти. Він має померти там!

Від чого ж Рамфурдові було так весело?

•••

Констант почовгав до гелікоптера, і, коли заліз всередину, велика зношена птаха захиталася.

— Ви — Роулі? — запитав пілот?

— Так, це я, — відповів Констант.

— Незвичне у вас ім’я, містере Роулі, — зауважив пілот.

— Перепрошую? — млосно перепитав Констант. Він дивився через пластмасовий купол кабіни у вечірнє небо. Він думав, чи справді є там чиїсь очі, які можуть бачити все, що він робить. І коли б там були чиїсь очі і коли б вони хотіли, щоб він робив певні речі, йшов у певні місця, як вони могли змусити його робити це?

Господи… але там угорі все видавалось прозорим і холодним!

— Кажу, дивне у вас ім’я, — сказав пілот.

— Яке ім’я? — перепитав Констант, який уже забув те безглузде ім’я, яке обрав для свого маскування.

— Йона, — сказав пілот.

•••

За п’ятдесят дев’ять днів Вінстон Найлз Рамфурд та його вірний пес Казак знову матеріалізувалися. З часу їхнього останнього візиту багато чого сталося.

По-перше, Малахія Констант продав усю свою частку в «Галактичному космічному флоті», корпорації, яка мала в розпорядженні велику ракету під назвою «Кит». Він зробив це, щоб знищити будь-який зв’язок між собою і єдиним відомим способом дістатися до Марса. Весь дохід від продажу Констант вклав у тютюнову компанію «Місячний серпанок».

По-друге, Беатріс Рамфурд продала портфель цінних паперів і вклала весь прибуток в акції «Галактичного космічного флоту» з наміром мати вагомий голос у всьому, що робилося з «Китом».

По-третє, Малахія Констант захопився образливими листами на адресу Беатріс Рамфурд, щоб тримати її якнайдалі від себе, щоб назавжди стати для неї абсолютно нестерпним. Прочитати одного такого листа було достатньо, щоб знати зміст усіх інших його листів. Останній з них, написаний на поштовому папері «Маґнум Опусу Інкорпорейтед», корпорації, яка займалася лише фінансовими справами Малахії Константа, був приблизно такий:

Привіт з сонячної Каліфорнії, Космічна Крихітко! Отакої, я з нетерпінням чекаю на можливість замутити щось з дамою високого класу, як ти, під місяцями-близнюками Марса. Я ще не мав нічого з такими дамочками і впевнений: такі, як ти, — найкращі. А на закуску ― цілую з любов’ю. Мал. 

По-четверте, Беатріс купила собі капсулу ціаніду, смертельнішого, безперечно, ніж Клеопатрин аспид. Беатріс мала намір проковтнути її, якщо колись опиниться бодай в одному часовому поясі з Малахією Константом.

По-п’яте, фондова біржа обвалилася, розоривши серед інших і Беатріс Рамфурд. Вона купувала акції «Галактичного космічного флоту» за ціною від 1511/2 до 169. Акції обвалилися до 6 за десять торговельних сесій і тепер були на дні, коливаючись на десяті частки. Оскільки Беатріс купувала з маржею і за готівку, вона втратила все, зокрема свій будинок у Ньюпорті. У неї не залишилося нічого, окрім її одягу, доброго імені та завершеної шкільної освіти.

По-шосте, Малахія Констант влаштував вечірку за два дні після повернення в Голлівуд, і лише тепер, за п’ятдесят шість днів, вона згасала.

 •••

І наостанок: молодий чоловік зі справжньою бородою ― звали його Мартін Корадубіан ― відрекомендувався як бородатий незнайомець, якого запросили до Рамфурдового особняка подивитися на матеріалізацію. Він був майстром з ремонту сонячних годинників у Бостоні і неабияким брехуном.

Якийсь журнал купив його історію за три тисячі доларів.

Сидячи в Скіповому музеї під спіральними сходами, Вінстон Найлз Рамфурд читав журнальну історію Корадубіана з насолодою і захопленням. У своїй оповіді Корадубіан стверджував, що Рамфурд розказав йому про десятимільйонний рік нашої ери.

Десятимільйонного року, розповідав Корадубіан, відбудеться величезне прибирання. Усі записи, які стосуватимуться періоду між смертю Христа та мільйонним роком нашої ери, буде викинуто на звалища і спалено. Це станеться, казав Корадубіан, через те, що переповнені музеї й архіви почнуть витісняти все живе із Землі.

Період часу в мільйон років, згадки про який буде спалено, в книжках з історії, згідно з Корадубіаном, зведуть до одного речення: Після смерті Христа був період реорганізації, який тривав приблизно мільйон років.

Вінстон Найлз Рамфурд розсміявся і відклав Корадубіанову статтю набік. Ніщо так не тішило Рамфурда, як відверто нахабне шахрайство.

—  Десятимільйонний рік нашої ери… — сказав він вголос, — чудовий рік для феєрверків, парадів і ярмарків. Веселий час для того, щоб розбивати основи основ й викопувати капсули часу.

Рамфурд говорив не до себе. Разом із ним у Скіповому музеї був ще хтось.

Це була Беатріс, його дружина.

Беатріс сиділа у кріслі навпроти. Вона спустилася попросити чоловіка про допомогу в час великої скрути.

Рамфурд м’яко змінив тему.

Беатріс, яка й так уже здавалась примарою в своєму білому пеньюарі, зблідла так, що її шкріа стала аж свинцевої барви.

— Що за оптимістична тварина ― людина! — життєрадісно сказав Рамфурд. — Уявити собі лише, цей вид очікує, що протримається ще десять мільйонів років, так ніби люди спроєктовані настільки ж добре, як черепахи! — Він стенув плечима. — Ну, хто його знає, може, людські істоти й протримаються так довго на самій лише затятості. А як ти гадаєш?

— Що? — перепитала Беатріс.

— Відгадай, як довго житиме людство? — сказав Рамфурд.

З-поміж зціплених зубів Беатріс вирвалася слабка, жалібна, протягла нота, настільки висока, що її майже неможливо було вловити людським вухом. Цей звук ніс таку ж похмуру обіцянку, що й свист бомби, яка падає. Після цього ― вибух. Беатріс перекинула крісло, напала на скелет, що був на стіні, кинула його, потрощивщи на друзки, в кут. Вона змела з поличок Скіпового музею все, кидала зразками у стіни, топтала їх на підлозі.

Рамфурда це ошелешило.

— Боже правий… — промовив він, — що тебе вкусило?

— А хіба ж ти не знаєш усе на світі? — істерично закричала Беатріс. — Невже хтось має тобі ще щось пояснювати? Просто прочитай мої думки!

Рамфурд приклав долоні до скронь, широко розплющивши очі.

— Статика… чую лише статику, — сказав він.

— А що ж іще там може бути, окрім статики! — продовжувала кричати Беатріс. — Мене викинуть на вулицю, у мене навіть не буде грошей, щоб купити собі поїсти… а мій чоловік сміється і хоче, щоб я грала в його ігри-загадки!

— Ну, це ж була не звичайна гра в загадки, — зауважив Рамфурд. — Це стосувалося того, скільки протримається людський рід. Я подумав, що це дасть тобі можливість поглянути на власні проблеми з іншої перспективи.

— До біса людський рід! — сказала Беатріс.

— Ти належиш до нього, тобі ж це відомо, — зауважив Рамфурд.

— Тоді я хочу, щоб мене перевели до шимпанзе! — сказала Беатріс. — Жоден чоловік-шимпанзе не стояв би байдуже, коли в його дружини забирають всі її кокоси. Жоден чоловік-шимпанзе не намагався б зробити зі своєї дружини космічну курву для Малахії Константа з Голлівуда, Каліфорнії! — Сказавши цю жахливу річ, Беатріс почала заспокоюватись. Вона стомлено похитала головою. — Як довго буде жити людський рід, Хазяїне?

— Я не знаю, — відповів Рамфурд.

— Я думала, ти все знаєш, — сказала Беатріс. — Просто подивися у майбутнє.

— Я дивлюся у майбутнє, — відказав Рамфурд, — і бачу, що мене не буде в Сонячній системі, коли вимре людський рід. Тому кінець для мене є такою ж таємницею, як і для тебе.

Переклад Юрія Великороди.