2

Еліот Роузвотер народився у 1918 році у Вашинґтоні, округ Колумбія. Як і його батько, який заявляв, що представляє штат Індіана, Еліот виховувався, навчався і розважався на атлантичному узбережжі країни і в Європі. Родина відвідувала так звану домівку в окрузі Роузвотері щороку, але дуже коротко, тільки щоб підживити брехливу казочку, ніби це їхнє родинне гніздо.

Еліот був посереднім учнем і студентом у Лумісі й Гарварді. Він став управним яхтсменом, проводячи літні місяці в Котуїті або на мисі Код, а також пересічним лижником під час зимових канікул у Швейцарії.

Він закінчив юридичний факультет Гарварду 8 грудня 1941 року і пішов добровольцем до піхотних військ збройних сил США. Відзначився у багатьох боях і отримав нагороди. Дослужився до чину капітана, став командиром роти. Ближче до кінця війни в Європі в Еліота розвинулася хвороба, яку діагностували як виснаження від боїв. Його ушпиталили в Парижі, де він почав упадати за Сільвією і завоював її.

По війні Еліот повернувся в Гарвард зі своєю розкішною дружиною і отримав диплом юриста. Потім почав спеціалізуватися на міжнародному праві, мріючи стати корисним для Сполучених Штатів. Він дістав докторський ступінь у цій галузі й водночас — президентство у щойно створеному фонді «Роузвотер». Його обов’язки, згідно зі статутом, могли бути такі дрібні або такі ґрандіозні, як він сам для себе визначить.

Еліот вирішив поставитися до фонду серйозно. Він придбав у Нью-Йорку особняк — з фонтаном у вестибюлі. У нього в гаражі стояли «бентлі» і «ягуар». Еліот орендував низку офісів у Емпайр-Стейт-Білдінгу. Він наказав пофарбувати їх у лимонний, густо-помаранчевий і жовтувато-білий кольори. Він оголосив, що це штаб-квартира для всіх тих чудових, чуйних і учених починань, які він сподівався реалізувати.

Він сильно пив, проте нікого це не хвилювало. Здавалося, що ніяка кількість алкоголю не здатна змусити його сп’яніти.

* * *

З 1947-го до 1950-х фонд «Роузвотер» витратив чотирнадцять мільйонів доларів. Пожертвування Еліота охоплювали весь благодійний спектр — від клініки контролю за народжуваністю в Детройті до картини Ель Ґреко для Тампи, штат Флорида. Долари Роузвотерів боролися з раком, душевними захворюваннями, расовими упередженнями, жорстокістю поліції і безліччю інших нещасть, вони заохочували університетських професорів шукати істину, вони купували красу за будь-яку ціну. За іронією долі один з проєктів, оплачених Еліотом, стосувався алкоголізму в Сан-Дієґо. Коли надійшов звіт, Еліот був такий п’яний, що не зміг його прочитати. Сільвії довелося приїхати в контору і забрати чоловіка додому. Сотні людей бачили, як вона силкувалася довести його до таксі. А Еліот декламував віршик, який складав цілий ранок:

Багато хорошого я купував!

Багато поганого я подолав!

* * *

Еліот на знак покаяння протримався тверезим цілі два дні, а потім зник на тиждень. З-поміж іншого він зірвав з’їзд письменників-фантастів у мотелі міста Мілфорд, штат Пенсильванія. Норман Мушарі дізнався про цей епізод зі звіту приватного детектива, а звіт цей знайшов у файлах фірми «Макалістер, Робджент, Рід і Макґі». Старий Макалістер найняв детектива простежити за Еліотом, щоб з’ясувати, чи не накоїв він чогось, що могло б згодом зашкодити фонду юридично.

Звіт містив промову Еліота до письменників, слово в слово. Вся зустріч, включно з п’яним втручанням Еліота, записувалася на магнітофон.

— Я люблю вас, сучі діти, — виголошував Еліот у Мілфорді. — Ви єдині, хто говоритиме про справді разючі зміни, які вже відбуваються, ви єдині, кому вистачає божевілля розуміти, що життя — це космічна подорож, та ще й не коротка, а тривалістю мільярди років. Ви єдині, кому вистачає розуму по-справжньому піклуватися про майбутнє, хто дійсно помічає, щó з нами роблять машини, щó з нами роблять війни, щó з нами роблять великі міста, щó з нами роблять жахливі непорозуміння, помилки, нещасні випадки й катастрофи. Ви єдині, кому вистачає дурості страждати через безмежний час і простір, через те, що ми саме зараз визначаємо, куди спрямована космічна подорож наступного мільярда років — до раю чи до пекла.

* * *

Далі Еліот зазначив, що письменники-фантасти нічого не тямлять у літературному мистецтві, а потім оголосив, що це байдуже. Він сказав, що вони все одно поети, оскільки краще відчувають важливі зміни, ніж ті, хто пише добре.

— До дідька цих жалюгідних пігмеїв, які вишукано описують крихітний шматочок тільки одного життя, тоді як темами мусять стати галактики, вічність і трильйони ще не народжених душ.

* * *

— Я от лише шкодую, що тут немає Кілґора Траута, — провадив Еліот, — і я не можу потиснути йому руку і сказати, що він — найбільший з усіх живих письменників. Мені допіру пояснили, що він не зміг приїхати, бо не може собі дозволити залишити роботу! І яку ж таку роботу запропонувало суспільство своєму найбільшому пророкові? — Еліот задихнувся і якусь хвилину не міг вимовити, що за роботу має Траут. — Його зробили клерком у центрі погашення поштових марок у Гаєнісі!

Це була правда. Траут, автор вісімдесяти сімоху книжок у м’яких обкладинках, був злидарем, цілковито невідомим поза світом наукової фантастики. Він мав шістдесят шість років, коли Еліот так тепло про нього говорив.

— За десять тисяч років від сьогодні, — пророкував п’яний Еліот, — імена наших генералів і президентів забудуться і єдиним героєм нашого часу, якого ще пам’ятатимуть, виявиться автор «БУЧИНЕБУ».

Це була назва книжки Траута, яка, коли помізкувати, виявлялася славетним питанням, що його поставив Гамлет.