Міґель Анхель Астуріас — ґватемальський письменник, драматург і журналіст, лавреат Нобелівської премії з літератури. Народився 19 жовтня 1899 року у місті Ґватемала.
У 1920-х мешкав у Парижі, де вивчав етнологію. Там же познайомився з сюрреалістичним рухом і почав поєднувати у своїй творчості елементи модернізму, антропології та лінгвістики. Вважається одним із перших латиноамериканських авторів, які вплинули на формування літературного стилю магічний реалізм, а також попередником Латиноамериканського буму 1960–1970 років.
Його творчість присвячена захисту культури та світогляду корінних народів. Одним із головних творів критики називають роман «Маїсові люди» (1949), у якому поєднані мітологія мая та політична критика. У своїх творах Астуріас показував соціальні конфлікти, колоніальну спадщину й експлуатацію у ґватемальському суспільстві.
Після тривалого періоду вигнання та цензури в рідній країні, у 1960-х його творчість здобула міжнародне визнання. У 1967 році Астуріас став лавреатом Нобелівської премії з літератури, ставши другим латиноамериканським автором, хто отримав її. Премія була присуджена «за визначні літературні здобутки, міцно пов’язані з національними рисами і традиціями корінних народів Латинської Америки».
Основні твори Міґеля Анхеля Астуріаса: «Легенди Ґватемали» (1930), «Президент» (1946), «Маїсові люди» (1949), трилогія «Бананова республіка»: «Ураган» (1950), «Зелений Папа» (1954), «Очі померлих» (1960).
Помер 9 червня 1974 року у Мадриді.
