Як всім нам добре відомо, кожен світанок буде для когось першим днем, для іншого він буде останнім, а для більшості просто черговим. Для вчителя історії Тертуліану Масіму Афонсу цей день навряд чи буде останнім, але і точно не буде просто черговим. Цей день постав перед ним як можливість стати ще одним першим його днем, ще одним початком, ще одним закрутом долі. Все залежить від кроків, які зробить Тертуліану Масіму Афонсу сьогодні. Отже, як казали колись в давнину, процесія от-от має вийти з церкви. Тож підемо і ми за нею. Оце так пика, пробурмотів Тертуліану Масіму Афонсу, дивлячись у дзеркало, і таки мав рацію. Це все брак сну, він же спав цієї ночі яку годину, решту часу він боровся з подивом та страхом, які ми описали, здавалося б, у надмірних деталях, та їх ще можна було пробачити, коли пригадаємо, що у всій історії людства, яку так старанно викладає своїм учням Тертуліану Масіму Афонсу, жодного разу не згадувалось, щоб дві ідентичні людини існували в одному і тому самому місці в той самий час. У стародавні часи, звісно, були випадки фізичної схожості між двома людьми, чи то між жінками, чи між чоловіками, втім їх завжди розділяли десятки, сотні, тисячі років, як і десятки, сотні, тисячі кілометрів. Найдивовижнішим був випадок, коли в одному і тому самому місті, якого тепер вже немає, на одній і тій самій вулиці, в одному і тому самому будинку, проте в різних сімʼях, з проміжком у двісті пʼятдесят років, народилися дві абсолютно однакові жінки.
Цей дивовижний факт не зафіксували в жодній хроніці, не передали в жодному переказі, що, зрештою, цілком зрозуміло, бо, коли народилася перша жінка, ніхто не знав, що буде ще й друга, а коли зʼявилася друга, про першу вже давно забули. Цілком закономірно. Та попри повну відсутність будь-якого документального підтвердження чи свідків цього факту ми беремо на себе відповідальність стверджувати і навіть можемо заприсягтися за потреби, що все, що ми заявили, заявляємо чи заявимо з цього приводу, насправді трапилося в тому зниклому місті. Те, що в історії не зареєстровано якогось факту, ще не означає, що той факт не відбувся. Після процедури ранкового гоління Тертуліану Масіму Афонсу задоволено огледів своє відображення і завважив, що стало трохи краще. Насправді будь-який неупереджений спостерігач, чоловік чи то жінка, не відмовився б підмітити, що загалом у нашого вчителя історії досить гармонійні риси обличчя, завваживши, що незначна асиметрія і ледь помітна диспропорція були такою собі перчинкою, адже занадто правильні риси — це майже завжди вельми прісне їдло. Ми не висвітлюватимемо Тертуліану Масіму Афонсу як чоловіка з ідеальною зовнішністю, він і сам так не вважав зі скромності, а ми всього лиш прагнемо до обʼєктивності, однак була б у нього бодай крихта хисту, він, без сумніву, зміг би збудувати чудову театральну карʼєру якогось ловеласа. А де театр, там і кіно. Важливе уточнення. У нашій розповіді є місця, і це, як згодом буде видно, одне з них, де будь-яку спробу оповідача вплинути на почуття і думки свого персонажа слід найсуворішим чином викорінити законами письменства. Ненавмисне або й умисне порушення цих обмежувальних постулатів, які навіть якщо й існують, то є, найімовірніше, необовʼязковими до виконання, може призвести до того, що персонаж, замість того щоб дотримуватись властивої йому лінії думок та емоцій, зумовлених його повноправним статусом, раптом зазнає надмірно аґресивного впливу автора і починає, дотримуючись, ясна річ, рамок, що передбачив його творець, небезпечно відхилятися від присвоєної йому лінії, і наслідки такого відхилення можуть бути щонайменше недоречними, а в деяких випадках і згубними. Саме так трапилось з Тертуліану Масіму Афонсу. Він дивився на своє відображення у дзеркалі як людина, яка всього лиш оцінює сліди недоспаної ночі, він думав про це і ні про що інше, коли раптом несвоєчасна і легковажна заувага оповідача про його зовнішність і вельми сумнівне припущення, що в майбутньому, якби він виявив у себе хоч краплю хисту, він зміг би збудувати карʼєру в театральній чи кінематографічній сфері, викликали в нього без перебільшення жахливу реакцію. Якби той тип, що грав адміністратора, був тут, дещо драматично подумав він, якби він був тут, перед цим дзеркалом, у своєму відображенні він бачив би це обличчя. Не дорікатимемо Тертуліану Масіму Афонсу в тому, що він забув, що в адміністратора були вуса у фільмі, бо він справді забув про них, та лише тому, що в актора їх сьогодні, очевидно, також не було, а щоб у цьому переконатись, йому не потрібні жодні таємні знання, ні здогадки, адже його власне гладко виголене обличчя — найкращий доказ цього. Будь-яка людина з хоч краплиною уяви без зусиль здогадається, як той прикметник, те жахливе слово, яке явно не вписується в домашній контекст одинака, збурило рій думок у голові цього чоловіка, який прибіг з кімнати від свого письмового столу з чорним маркером в руках і почав малювати собі над верхньою губою вуса, точнісінько такі, як у адміністратора готелю, вузенькі й витончені, ловеласячі. Ту мить Тертуліану Масіму Афонсу став тим актором, чиї імʼя та історія нам наразі невідомі, і от шкільного вчителя історії вже ніби й не було, та й квартира вже не йому належить, адже з дзеркала на нього дивився інший її власник. Тривала б ця ситуація хоч на мить довше, і тут, у цій ванній, могло б трапитись що завгодно, нервовий зрив, раптовий напад божевілля, руйнівна лють. На щастя, Тертуліану Масіму Афонсу, хоча іноді його поведінка і ставила це під сумнів і ставитиме ще не раз, зроблений з добротного тіста, хай навіть і втратив він на кілька хвилин контроль над ситуацією, але дуже скоро й оговтався. Хай як важко було б це зробити, всім відомо, що, лише розплющивши очі, можна вирватись з кошмару, але тут йому, навпаки, довелося їх заплющити, ще й не собі, а його відображенню у дзеркалі. Немов стіною, мильна поволока надійно розділила цих незнайомих між собою сіамських близнюків, і правою долонею Тертуліану Масіму Афонсу розтер по дзеркалу обличчя їх обидвох, так, що жоден з них не зміг би побачити і впізнати себе на тій заляпаній поверхні, якою стікала і потрохи розчинялась біла піна з чорними смугами. Тертуліану Масіму Афонсу більше не бачить відображення у дзеркалі, тепер він знову в квартирі сам. Він став під душ, і, хоча від народження вкрай скептично ставився до обливань холодною водою, на відміну від свого батька, який завжди вважав, що кращого способу збадьорити тіло й освіжити голову годі й шукати, вирішив сьогодні сповна скористатись цим методом, не додаючи солодкої, проте такої занепадницької теплої води, сподіваючись таким чином отримати цілющий вплив на свою затуманену голову і впоратися з тим, що десь глибоко всередині всіляко намагається затягнути його в сон.
Він помився, витерся, причесався, не дивлячись у дзеркало, і повернувся до спальні, швиденько застелив ліжко, одягнувся і попрямував до кухні, щоб приготувати собі сніданок, такий, як зазвичай, апельсиновий сік, тости, кава з молоком та йоґурт, вчителям слід добре попоїсти перед уроками, щоб могти впоратися з нелегкою працею садіння дерев або хоча б кущів знань на ґрунтах, здебільшого камʼянистих і посушливих, аніж родючих. Було ще дуже рано, його урок почнеться аж об одинадцятій, та з огляду на останні події найменше, що йому тепер хотілося, — це залишатися вдома. Він повернувся у ванну, аби почистити зуби, і раптом йому спало на думку, чи не сьогодні, бува, має зайти сусідка, яка проживає поверхом вище, бездітна вдова похилого віку, яка ще шість років тому запропонувала свою допомогу, дізнавшись, що новий сусід також живе сам. Ні, сьогодні вона не прийде, він може отаким залишити дзеркало, піна вже починає підсихати і розповзається від найменшого дотику, але наразі вона все ще тримається, і ніхто не підглядає з-під неї. Нарешті вчитель Тертуліану Масіму Афонсу повністю зібрався, сьогодні він вирішив, що поїде машиною, щоб спокійно поміркувати над недавніми карколомними подіями, не штовхаючись в тисняві громадського транспорту, яким з очевидних причин економії він зазвичай користувався. Він склав учнівські роботи в портфель, а тоді дивився ще хвилини зо три на відеомагнітофон, саме час дослухатись до здорового глузду, вийняти касету з програвача, покласти її в коробку і попрямувати прямо у відеопрокат, Ось, тримайте, сказав би він продавцеві, я думав, фільм мені сподобається, але ні, нікуди не годиться, лиш дарма згаяв час, Порадити вам інший, запитав би його продавець, намагаючись пригадати імʼя цього клієнта, який от ще вчора був тут, у нас дуже великий вибір, на будь-який смак та жанр, маємо як сучасні, так і старі стрічки, а, Тертуліану, ці останні два слова, звісно, вихопились у нього подумки, як і легка іронічна посмішка, що промайнула лише в його уяві. Але ні, вже надто пізно, вчитель Тертуліану Масіму Афонсу вже спускається сходами, це далеко не перша поразка, з якою доведеться змиритися його здоровому глузду.
Переклала Катерина Скальська
Цей дивовижний факт не зафіксували в жодній хроніці, не передали в жодному переказі, що, зрештою, цілком зрозуміло, бо, коли народилася перша жінка, ніхто не знав, що буде ще й друга, а коли зʼявилася друга, про першу вже давно забули. Цілком закономірно. Та попри повну відсутність будь-якого документального підтвердження чи свідків цього факту ми беремо на себе відповідальність стверджувати і навіть можемо заприсягтися за потреби, що все, що ми заявили, заявляємо чи заявимо з цього приводу, насправді трапилося в тому зниклому місті. Те, що в історії не зареєстровано якогось факту, ще не означає, що той факт не відбувся. Після процедури ранкового гоління Тертуліану Масіму Афонсу задоволено огледів своє відображення і завважив, що стало трохи краще. Насправді будь-який неупереджений спостерігач, чоловік чи то жінка, не відмовився б підмітити, що загалом у нашого вчителя історії досить гармонійні риси обличчя, завваживши, що незначна асиметрія і ледь помітна диспропорція були такою собі перчинкою, адже занадто правильні риси — це майже завжди вельми прісне їдло. Ми не висвітлюватимемо Тертуліану Масіму Афонсу як чоловіка з ідеальною зовнішністю, він і сам так не вважав зі скромності, а ми всього лиш прагнемо до обʼєктивності, однак була б у нього бодай крихта хисту, він, без сумніву, зміг би збудувати чудову театральну карʼєру якогось ловеласа. А де театр, там і кіно. Важливе уточнення. У нашій розповіді є місця, і це, як згодом буде видно, одне з них, де будь-яку спробу оповідача вплинути на почуття і думки свого персонажа слід найсуворішим чином викорінити законами письменства. Ненавмисне або й умисне порушення цих обмежувальних постулатів, які навіть якщо й існують, то є, найімовірніше, необовʼязковими до виконання, може призвести до того, що персонаж, замість того щоб дотримуватись властивої йому лінії думок та емоцій, зумовлених його повноправним статусом, раптом зазнає надмірно аґресивного впливу автора і починає, дотримуючись, ясна річ, рамок, що передбачив його творець, небезпечно відхилятися від присвоєної йому лінії, і наслідки такого відхилення можуть бути щонайменше недоречними, а в деяких випадках і згубними. Саме так трапилось з Тертуліану Масіму Афонсу. Він дивився на своє відображення у дзеркалі як людина, яка всього лиш оцінює сліди недоспаної ночі, він думав про це і ні про що інше, коли раптом несвоєчасна і легковажна заувага оповідача про його зовнішність і вельми сумнівне припущення, що в майбутньому, якби він виявив у себе хоч краплю хисту, він зміг би збудувати карʼєру в театральній чи кінематографічній сфері, викликали в нього без перебільшення жахливу реакцію. Якби той тип, що грав адміністратора, був тут, дещо драматично подумав він, якби він був тут, перед цим дзеркалом, у своєму відображенні він бачив би це обличчя. Не дорікатимемо Тертуліану Масіму Афонсу в тому, що він забув, що в адміністратора були вуса у фільмі, бо він справді забув про них, та лише тому, що в актора їх сьогодні, очевидно, також не було, а щоб у цьому переконатись, йому не потрібні жодні таємні знання, ні здогадки, адже його власне гладко виголене обличчя — найкращий доказ цього. Будь-яка людина з хоч краплиною уяви без зусиль здогадається, як той прикметник, те жахливе слово, яке явно не вписується в домашній контекст одинака, збурило рій думок у голові цього чоловіка, який прибіг з кімнати від свого письмового столу з чорним маркером в руках і почав малювати собі над верхньою губою вуса, точнісінько такі, як у адміністратора готелю, вузенькі й витончені, ловеласячі. Ту мить Тертуліану Масіму Афонсу став тим актором, чиї імʼя та історія нам наразі невідомі, і от шкільного вчителя історії вже ніби й не було, та й квартира вже не йому належить, адже з дзеркала на нього дивився інший її власник. Тривала б ця ситуація хоч на мить довше, і тут, у цій ванній, могло б трапитись що завгодно, нервовий зрив, раптовий напад божевілля, руйнівна лють. На щастя, Тертуліану Масіму Афонсу, хоча іноді його поведінка і ставила це під сумнів і ставитиме ще не раз, зроблений з добротного тіста, хай навіть і втратив він на кілька хвилин контроль над ситуацією, але дуже скоро й оговтався. Хай як важко було б це зробити, всім відомо, що, лише розплющивши очі, можна вирватись з кошмару, але тут йому, навпаки, довелося їх заплющити, ще й не собі, а його відображенню у дзеркалі. Немов стіною, мильна поволока надійно розділила цих незнайомих між собою сіамських близнюків, і правою долонею Тертуліану Масіму Афонсу розтер по дзеркалу обличчя їх обидвох, так, що жоден з них не зміг би побачити і впізнати себе на тій заляпаній поверхні, якою стікала і потрохи розчинялась біла піна з чорними смугами. Тертуліану Масіму Афонсу більше не бачить відображення у дзеркалі, тепер він знову в квартирі сам. Він став під душ, і, хоча від народження вкрай скептично ставився до обливань холодною водою, на відміну від свого батька, який завжди вважав, що кращого способу збадьорити тіло й освіжити голову годі й шукати, вирішив сьогодні сповна скористатись цим методом, не додаючи солодкої, проте такої занепадницької теплої води, сподіваючись таким чином отримати цілющий вплив на свою затуманену голову і впоратися з тим, що десь глибоко всередині всіляко намагається затягнути його в сон.
Він помився, витерся, причесався, не дивлячись у дзеркало, і повернувся до спальні, швиденько застелив ліжко, одягнувся і попрямував до кухні, щоб приготувати собі сніданок, такий, як зазвичай, апельсиновий сік, тости, кава з молоком та йоґурт, вчителям слід добре попоїсти перед уроками, щоб могти впоратися з нелегкою працею садіння дерев або хоча б кущів знань на ґрунтах, здебільшого камʼянистих і посушливих, аніж родючих. Було ще дуже рано, його урок почнеться аж об одинадцятій, та з огляду на останні події найменше, що йому тепер хотілося, — це залишатися вдома. Він повернувся у ванну, аби почистити зуби, і раптом йому спало на думку, чи не сьогодні, бува, має зайти сусідка, яка проживає поверхом вище, бездітна вдова похилого віку, яка ще шість років тому запропонувала свою допомогу, дізнавшись, що новий сусід також живе сам. Ні, сьогодні вона не прийде, він може отаким залишити дзеркало, піна вже починає підсихати і розповзається від найменшого дотику, але наразі вона все ще тримається, і ніхто не підглядає з-під неї. Нарешті вчитель Тертуліану Масіму Афонсу повністю зібрався, сьогодні він вирішив, що поїде машиною, щоб спокійно поміркувати над недавніми карколомними подіями, не штовхаючись в тисняві громадського транспорту, яким з очевидних причин економії він зазвичай користувався. Він склав учнівські роботи в портфель, а тоді дивився ще хвилини зо три на відеомагнітофон, саме час дослухатись до здорового глузду, вийняти касету з програвача, покласти її в коробку і попрямувати прямо у відеопрокат, Ось, тримайте, сказав би він продавцеві, я думав, фільм мені сподобається, але ні, нікуди не годиться, лиш дарма згаяв час, Порадити вам інший, запитав би його продавець, намагаючись пригадати імʼя цього клієнта, який от ще вчора був тут, у нас дуже великий вибір, на будь-який смак та жанр, маємо як сучасні, так і старі стрічки, а, Тертуліану, ці останні два слова, звісно, вихопились у нього подумки, як і легка іронічна посмішка, що промайнула лише в його уяві. Але ні, вже надто пізно, вчитель Тертуліану Масіму Афонсу вже спускається сходами, це далеко не перша поразка, з якою доведеться змиритися його здоровому глузду.
Переклала Катерина Скальська